От і... Птиці Рамо... Появилися раптом у пам'яті, і... Шурхотливою зграєю, знов полетіли кудись будь-куди... Де і ми, разом з вщент екзальтованим залом надихались єдиним жаданням челестним. А ти ...ти притиснулась щільно до мене, і так жадібно, з вершка балкона, поглинула в пальці великого,що трепотіли крилами над клавішами... Тож ...і я, висковзав разом з музикою в дикі стежі свідомості... Після — заринав, поринав, утікав у своє без слов в весне. А-а-а! Цією от ніччю! Не знаючи, де ти, та з ким ти... Малюю на клаві сердечка... А птахи ненаситні Рамо все клекочуть і рвуться порсаючись безліччю чорною справді туди... Де нема нас. ...А після, зникають в проваллях моєї довбешки. З хворлінням.
|