Старий  мороз  посивів у саду,
так схожий на мойого батька.
Стара зійшла з ікони  до ладу.
Із купок сухе листя – ластів’ятка.
Огудив вітер груші та вишні,
смиренно скидав  гілля попід ноги.
Негодні, кволі і всевишні дні
здіймали руки обабіч дороги.
Пухкі сніги посивіли в садах.
Гайда-но-гайда!  На різдво! На дзвін!
Моя гірка розпука у словах
малечі, що перейнята в  розгін.
У серці пригасаючих мовчань
разюча схожість з згаслою зорею.
Святий Микола з прірвою  святею  
застиг у світі зоряних завчань.
Старий мороз із вічного хреста  
мовчки блукає білими садами.
А біля нього нехрещений  пласт
як золоте вітрило з сатанами…