Старий мороз посивів у саду, так схожий на мойого батька. Стара зійшла з ікони до ладу. Із купок сухе листя – ластів’ятка. Огудив вітер груші та вишні, смиренно скидав гілля попід ноги. Негодні, кволі і всевишні дні здіймали руки обабіч дороги. Пухкі сніги посивіли в садах. Гайда-но-гайда! На різдво! На дзвін! Моя гірка розпука у словах малечі, що перейнята в розгін. У серці пригасаючих мовчань разюча схожість з згаслою зорею. Святий Микола з прірвою святею застиг у світі зоряних завчань. Старий мороз із вічного хреста мовчки блукає білими садами. А біля нього нехрещений пласт як золоте вітрило з сатанами…
|