.                Гапкуй собі,
наповня смолом легень чати,
            продьзобий пощебпака,
                         чомний чмирь;
            бущо,
            на прошень будьчий,
не повинно відповідей мати,
    як матько не дає -
само зобуж знайдинь…
Хіба не диво -
          чимчиться на сході,
ген, згодом опанує звідусіль,
      розкошем заходу…
Тож, маєш увособить,
        і на залишку впанувать
          житющий вчинь:
нема де бігти,
      все, де є - то твоє,
хай безлічи ошукують се ся,
шукаючи на згльодна провдивця;
від прожменьці почайна сяйну,
    до саджменьця
         лужана вздьону,
ти - на шляху,
      тож - вдома,
               оце - усе.
В усьому - доля,
              лише в твоїй руці,
              кінець-кінцем,
востаннє за життя!



.