. Гапкуй собі, наповня смолом легень чати, продьзобий пощебпака, чомний чмирь; бущо, на прошень будьчий, не повинно відповідей мати, як матько не дає - само зобуж знайдинь… Хіба не диво - чимчиться на сході, ген, згодом опанує звідусіль, розкошем заходу… Тож, маєш увособить, і на залишку впанувать житющий вчинь: нема де бігти, все, де є - то твоє, хай безлічи ошукують се ся, шукаючи на згльодна провдивця; від прожменьці почайна сяйну, до саджменьця лужана вздьону, ти - на шляху, тож - вдома, оце - усе. В усьому - доля, лише в твоїй руці, кінець-кінцем, востаннє за життя! .
|