БУДНІ

я майже звикла до тебе валіз і маминих ліків
десь бувало так легко хоч відгонили пивом вірші
і не пахли сніданком розіп’яті снігом вікна
шаруділи на лапках снів карвалолові миші

у переходах буднів (так далеко їх ще не возили)
я зривала із тебе пелюстки наук у неприборканім тілі
тріпотіли речення я любити себе не просила
Клітемнестра ховає язик в цитрабіль неділі

Вишиває весна на спині солоні межі
(є у тебе не я а у мене не він і не ти)
я руйную із диму повітряно-білі вежі
і морозні Явдохи в горлянки зливають менти

ніч стоїть на ножах так відверто так боляче й гидко
стільки отрути розлито й не стримано стільки розлук
ми не можем уже роздавати коштовні злитки
котиться бубон по колу замкнених рук