БУДНІ я майже звикла до тебе валіз і маминих ліків десь бувало так легко хоч відгонили пивом вірші і не пахли сніданком розіп’яті снігом вікна шаруділи на лапках снів карвалолові миші у переходах буднів (так далеко їх ще не возили) я зривала із тебе пелюстки наук у неприборканім тілі тріпотіли речення я любити себе не просила Клітемнестра ховає язик в цитрабіль неділі Вишиває весна на спині солоні межі (є у тебе не я а у мене не він і не ти) я руйную із диму повітряно-білі вежі і морозні Явдохи в горлянки зливають менти ніч стоїть на ножах так відверто так боляче й гидко стільки отрути розлито й не стримано стільки розлук ми не можем уже роздавати коштовні злитки котиться бубон по колу замкнених рук
|