Слова про осінь зношені, як листя
Воронячих пір'їнок в молоці...
Ми вдвох з тобою.
Київ.
Передмістя.
Туманні горобини каганці.

Люблю це все:
Цей час, цей простір, жінку...
Оцю печаль веселу і земну.
На душу осінь – мед на сіль, шкуринку...
Відверте тіло, серця таїну.

Вина невинність і вогонь іскристий.
Листочка прохолодний місяць-серп.
Старенький сад.
Япончики-туристи із масками на душі і лице.

Ще й матюки багатоповерхові
Із придорожних бариків чудних.
Щось непоправне, темне й нездорове
Зривається із п'яної струни.

А разом з тим апостол діток – бусол, –
Мов хрест у небі, що літа літа.

Багаття палим.
Ти скидаєш буси...
І все... і все...
Ти ж також золота...