Слова про осінь зношені, як листя Воронячих пір'їнок в молоці... Ми вдвох з тобою. Київ. Передмістя. Туманні горобини каганці. Люблю це все: Цей час, цей простір, жінку... Оцю печаль веселу і земну. На душу осінь – мед на сіль, шкуринку... Відверте тіло, серця таїну. Вина невинність і вогонь іскристий. Листочка прохолодний місяць-серп. Старенький сад. Япончики-туристи із масками на душі і лице. Ще й матюки багатоповерхові Із придорожних бариків чудних. Щось непоправне, темне й нездорове Зривається із п'яної струни. А разом з тим апостол діток – бусол, – Мов хрест у небі, що літа літа. Багаття палим. Ти скидаєш буси... І все... і все... Ти ж також золота...
|