Я впізнавав тут кожне плесо, Душа торкалася до віт. - День добрий! – я шептав березам. - День добрий! – чулося в одвіт. І серце билось так незвично, Немов у дні юнацьких літ. - День добрий! – привітав я річку. - День добрий! – чулося в одвіт. Ішов туди, де міг напиться, Від спраги був не милий світ. - День добрий! – я казав криниці. - День добрий! – чулося в одвіт. Шукав я, вдячний, добре слово, Землі вклоняючись за квіт: - День добрий вам, гаї, діброви! - День добрий! – чулося в одвіт. 1989 ДЗЕНЬ ДОБРЫ… Няхай сабе здаецца, можа, – Як прыязджау дамоу не раз: -Дзень добры!..– я шептау бярозам. -Дзень добры!..– чулася у адказ. І сэрца білася так гулка, Нібы дауно у юначы час. -Дзень добры!..– віншавау рачулку. -Дзень добры!..– чулася у адказ. Я йшов туды, дзе мог напіцца, Каб смагі жар сышоу, пагас… -Дзень добры!..– я казав крыніцы, -Дзень добры!..– чулася у адказ. Удзячнасці шукау я словы, Казау іх шчыра, без прыкрас: -Дзень добры! Вам, гаі, дубравы! -Дзень добры!..– чулася у адказ.
|