Вальвен

Як розбуркати праліс, хисткий надихати
І щасливо зануритись в нетрі, як не
На примарнім човні назавжди заблукати
Серед сонць, що сотають пломіння ясне

Білизною узлісь, що голубить їх Сена
У тремкім прочутті пообідніх співань
Ліс викупує коси велично-натхненно
Пеленою строкатою літніх вагань.

Але поруч завжди щось розкошлує тишу,
Стоголосо відлунює у голубінь,
Тінь кількох сторінок перегублених книжок

Віддзеркалює звикло серпанком видінь
Припорошене плесо ряхтів зелено
У примруженім погляді зримої Сени.

Вальвен – містечко на березі Сени в лісі Фонтенбло, де останні роки жив Маларме