Тут я звільняюся від безкорисних та трепетливих одеж Та вішаю їх у Чистих Притулках роздягальні. Запах металу разом із с запахом води та іржи, – все це подих туги за далекими гаванями та світами, що вже не належать нам. Я плаваю безтурботно із кінця у кінець басейну у ритмі мого життя, у ритмі напливу спогадів, і мурмочу про себе число тієї маленької шафи, начебто читаю псалми або ж чаруючі заклинання. Довкола мене плавають молоді чоловіки та жінки у чаруванні та чистоті, на стільки ж неможливій, як і чистота будь якого ритуального омиття, красиві та обпалені жагою сонця та осяйні моєю пристрастю. Я смертний, син Меїіра, син Фріди, я той, хто невдовзі помре, як гладіатор на арені перед фінальною битвою вітаю тих, кого ось-ось покину. Я той, хто позбудеться усього, вітаю палкими словами тих, хто зостанеться. Я той, чий дім буде зруйновано, а тіло зотліє, я звеличую нові будинки та тіла, все ще свіжі та сповнені кохання. Я виходжу з води, я обтираю тіло, неначе це не моє, а тіло іншого чоловіка, та надягаю одежі. Я читаю благословення над басейном Та з кротким цілунком у лоб, забуваю число маленької шафи.
|