|                        В. Люліч 
 
 Жить за ведичними святцями
 Вчили на підвіконнику.
 Норми – за правознавцями,
 Далі – за беззаконником.
 
 В постіль вкладати звичним є,
 Норма – й любов блудодіяти.
 Молодість же позичивши,
 Станем життю злодіями.
 
 Слово мовчать – дозволено,
 Вічність терпіть вірністю.
 Скільки мені ще зволите
 Серце тримать невкірністю?
 
 Руку подать – дурня якась,
 А простягнуть – «як ви смієте?»
 Це ж бо душі неприкаяність? –
 Віялом пил розвіювать.
 
 Кожен у пляшку лізе, та
 Заповідь в норми вписувать?
 Правильно – серце вирізать,
 Бо, як захочеш, – виселять.
 
 Істини повідносніли –
 Релятивізм в наочності.
 Я присягнусь на образи,
 Нормою не зурочені.
 
 О, Дорогий Всезаконнику!
 Межі в сивинах втаєні.
 Сидячи на підвіконнику,
 Що ж Ви іще спитаєте.
 
 В. Люлич
 
 Жизнь поучали ведами,
 Сидя на подоконнике.
 Нормы – за правоведами,
 Дальше – за беззаконником.
 
 Норма – в постель улаживать,
 Любим – уже не за нормами.
 Молодость же одалживать –
 Станем для жизни ворами.
 
 Слово молчать – дозволено,
 Вечность терпеть верностью.
 Сколько Вы мне позволите
 Сердце томить дерзостью?
 
 Руку подать – бешенство,
 А протянуть – «как вы смеете?»,
 Это же все невежество? –
 Веером пыль развеивать.
 
 Каждый в бутылку лезет, но
 Заповедь в нормы вписывать?..
 Если не жить – правильно.
 Если хотеть –  выселят.
 
 Я зарекаюсь истиной,
 Зная, что - относительно.
 Буду искать пожизненно
 Образы нормозрительно…
 
 О, Дорогой Всезаконник!
 Сроки отметив проседью,
 Сидя на подоконнике,
 Что же еще Вы спросите?
 
 
 
 
 
 |