Гардини світло, мов вода, зелене.
А смуга сонця каже – нескінченність
Існує. І тихого відблИску лагода
Стече на тіло як смарагдова вода.

На синім оксамиті будеш мов мореля,
Очищена від шат, спокійна та кругла.
На твої персі руку менестреля
Я покладу – і затремтить струна.

Як пальцем винайду шовкових губ повабливу опону,
То голубих і золотих зірниць мільйони
По стелі пролетять й блакиттю вкриють все.

І зеленню заллють, і, золотом годовані,
Тих блідих вікон водяні заслони.
І срібний вечір, на ніч чорну змінений, впаде.