Іванова хата стояла давно, як небо, відколи поставили. Дощі зливали їй на руки, сонце лице палило, ніч від напасті боронила. Та мала хата мрію - Івана з того світу вернути. Бо, як літа гримнули хворобами, не втримався чоловік на землі . І благала хата : - Та нащо він тобі, Боже? Як для янгола Іван хворобливий. А в мене піч неколупана , кімнати неметені, тиша вікна пообплітала. Змилостився Господь: - Добре .Я дам вам три дні. Й прийшов Іван додому надранок , сонце від себе відпихаючи. - Ото так, ніч як зима вдалася ,- дивувався , позіхаючи ,чолов’яга . І мала хата господаря. Першого дня все ніяк не могли прокинутися. Хаті ,як завжди, снився Іван. Іванові ж нічого не снилося. ( Потім він цілий день гризся , як то без сну бути). Хата йому й колискових виспівувала, та сон не брався. Бо не сняться таким , як він , сни! Хата того не знала. Іван того не знав. А Бог мовчав. Наступного дня було свято. Взяв Іван крила й хаті до комина вчепив . - Будемо літати , - мовив. Нащо дідові була та розвага, хата не питала .Та гасали вони довгенько; репетували , пташині зграї розганяючи .Іван завжди був вправним птахом , але не янголом . Третього дня , після заходу сонця , до них на подвір’я , прибився дощ .Відтак його вигнати не можна було . Так і прижився їхнім дощем. Гонився навколо хати , ходив за нею всюди , дулі крутив наврочливим воронам. Хата з того всього почала дощ Іваном кликати. А зимою вони вдвох на Іванову могилу колядувати ходили – пісню в ноги Івану поклали і зірку запалили . Хата принесла і крила , котрі , збираючись до Бога , чоловік удома зоставив : думав з янголами літатиме , а Всевишній в птахи благословив. Отож-бо , як над вашою хатою чоловік пронесеться , відчиніть вікно : може , то Іван ?
|