Осінь (пропаща дівка),
крутить стару платівку,
наче торішній сонях…
День уже склеїв ласти,
йдуть санітари пасти
теплих вечірніх коней…

В калейдоскопі віхол
сни задавились сміхом,
місяць повис на нитці…
Cмокчуть солодкі лапи
Лорка, Рембо, Куратов,
Умці лише не спиться…

Стінам зів'яли вуха,
б'ється у оці муха
сонної на/ніч/думки…
Добра, гладка завія
у животі зігріє
білого/з/чорним Умку…

Щойно/достиглі зорі
тонуть у небі/морі, -
хмари мости розвели…
Іній на підвіконні
шепче: "my man is gone now",
голосом цьоці Елли…

Це wintertime, не більше.
В сніг перетерті вірші
сплять на рипучих стріхах.
Грудень, давно не теплий,
гріє боки у пеклі.
В нашій гамівні тихо…