Осінь (пропаща дівка), крутить стару платівку, наче торішній сонях… День уже склеїв ласти, йдуть санітари пасти теплих вечірніх коней… В калейдоскопі віхол сни задавились сміхом, місяць повис на нитці… Cмокчуть солодкі лапи Лорка, Рембо, Куратов, Умці лише не спиться… Стінам зів'яли вуха, б'ється у оці муха сонної на/ніч/думки… Добра, гладка завія у животі зігріє білого/з/чорним Умку… Щойно/достиглі зорі тонуть у небі/морі, - хмари мости розвели… Іній на підвіконні шепче: "my man is gone now", голосом цьоці Елли… Це wintertime, не більше. В сніг перетерті вірші сплять на рипучих стріхах. Грудень, давно не теплий, гріє боки у пеклі. В нашій гамівні тихо… |