і сніг і дощ і капають дахи
на вечір знов мороз – і так по колу
найслабша ланка в році – березнева
не відчуває вервиця руки
а шкіра – відчуває вже уколи
й сльоза вбирає неосяжне небо

та слабшають проржавлені замки
і непрямі кути в твердих решітках
вже свідчать про руйнацію кристалів
ця вервиця ось-ось спаде з руки
і через ланку сонцем розігріту
світ сповістить що дух сильніший сталі

невидимий нечутний нетвердий
він явить в точці дотикання – витік
ув інший вимір – видимий і чутий –
реальний світ відталої води
як формула весняної блакиті –
нової ланки що завжди розкута

найслабше найміцніше нас тримає
звільнивши очі від сльози
               а руки
від вервиці
      у диханні свобод
відчуєш: абсолютних воль немає
ти сам – лиш ланка і найбільша злука
між юдоллю і тим що зветься Бог