і сніг і дощ і капають дахи на вечір знов мороз – і так по колу найслабша ланка в році – березнева не відчуває вервиця руки а шкіра – відчуває вже уколи й сльоза вбирає неосяжне небо та слабшають проржавлені замки і непрямі кути в твердих решітках вже свідчать про руйнацію кристалів ця вервиця ось-ось спаде з руки і через ланку сонцем розігріту світ сповістить що дух сильніший сталі невидимий нечутний нетвердий він явить в точці дотикання – витік ув інший вимір – видимий і чутий – реальний світ відталої води як формула весняної блакиті – нової ланки що завжди розкута найслабше найміцніше нас тримає звільнивши очі від сльози а руки від вервиці у диханні свобод відчуєш: абсолютних воль немає ти сам – лиш ланка і найбільша злука між юдоллю і тим що зветься Бог
|