Знов Одісей приїхав в рідну щемлячу діру, Пив - за ua.Отчизну, плакав - про Неньку.ru Так, Поляков, і нам би, взяти несправжній приз, Виграть богів прокляття, і – в кругосвітній круіз! Морзе напам’ять вчити, присвистувать: «Повезло», Морю в просріблений бік – засаджуючи весло Виповзло кримське сонце, а під очима – кола - Ніби, не похмелившись, чи як не спав ніколи, Чи як не звідси родом, чи просто не з тої ноги, Щіримось як японці (вірні нам вороги) Снилось: мене розбудять, виведуть за стерню... Вітчизни вже більш не буде. Й не розітнеш ступню на різнії береги, а море - як завше - море, море лиш навкруги… Вирвані сторінки щоденника ніби простоволосі, Вночі позлітались птахи. Білі та безголосі. Пахне підгнившою вишнею, в повітрі - йод та сіль, А навкруги затишшя, ворох радіохвиль. Новини: мир у Європі… Прибув третього дня Симонов - до Пенелопи. Знаете «Жди меня…»? Знаєш, Андрію, собака, парус під вітер.com, Не треба нам ні Ітака, ні Ринда з прощальним щастям-колоколом-дзвінком. І потягнули сітки пусті п’янії рибаки... Плаваємо - в Інтернеті. Не подаєм руки... Олександр Кабанов - рос. |