Стас Бєльський
м. Дніпропетровськ
Задзеркалля
2
В глибині напівкулі
розгойдується
зародок маятника.
Так співають тілько лошаки.
Позверхній натяг
небезпечний.
Ртутна людина
ось-ось лусне
і забризкає
іржавого самурая.
Тож, поки ми на оглядинах
святих джунглів,
пляшкове скло стало прозорішим,
і гумові кури
наливаються злістю.
В глубине полушария
раскачивается
зародыш маятника.
Так поют только лошади.
Поверхностное натяжение
опасно.
Ртутный человек
сейчас лопнет
и оросит
ржавого самурая.
Ибо, пока мы созерцаем
святые джунгли,
бутылочное стекло светлеет
и резиновые куры
наливаются злостью.
3. На концерті поезії
На дві години
перестану бути
прямокутною зіркою,
сховаюся, ніби яєшня,
у нутрощах розпеченої пательні.
Сонце сіпається –
заляпаний чорнилом
дзвіночок –
та не виронить звуку.
Руки обростають
рівнобокими очима
і короткозорими трикутниками.
Ану ґайтя, двоокі!
Сперечатимемося
з рожевими каптурами,
що спускаються,
як вертольоти,
з ґратованої стелі.
Хвилювання – це як дарунок,
той срібний ключ,
що дозволяє
відчиняти наново ницість,
як давно забуту батьківщину.
На два часа
перестану быть
прямоугольной звездой,
спрячусь, как яичница,
внутрь раскалённой сковородки.
Солнце дёргается –
обляпанный чернилами
колокольчик –
но не издаёт
ни звука.
Руки обрастают
равнобедренными глазами
и близорукими треугольниками.
Кыш, двуглазые!
Будем спорить
с розовыми капюшонами,
спускающимися,
как вертолёты,
с решетчатых потолков.
Волнение – это подарок,
серебряный ключ,
позволяющий
открыть заново пошлость,
как давно забытую родину.
4
Перше слово
було гірким, як горілка,
друге – вологим, як мох,
а третє,
як вузлувата дорога,
обминало сміттєзгарище.
День безправний.
Коханці падають,
Як пластмасові ґранчаки,
У придорожню траву.
Феєричне безсоння
зранює підошви ніг
на битому склі хоралів.
Кавові скульптури
витріщаються на немовлят.
Смоктуновський
іде в глядацький зал
з мішком пуголовків.
Вишуканий вереск пилки.
Завіса.
Первое слово
было горьким, как водка,
второе – влажным, как мох,
а третье,
как узловатая дорога,
огибало мусоросжигатель.
День бесправен.
Любовники падают,
как пластмассовые стаканчики,
в придорожную траву.
Восторженная бессонница
режет ступни
об осколки хоралов.
Кофейные скульптуры
глазеют на младенцев.
Смоктуновский
идёт в зрительный зал
с мешком головастиков.
Изысканный визг пилы.
Занавес.
|
