А чи як голуб над стріхою дому
Гроном червоним кружляєш весни,
А чи як сонячний звір, як утома -
Я пізнаю твій відхід і сліди.

А чи розсунеш, злітаючи, парость,
Легка, у срібляну входиш ріку,
ТО молоденний полудень витання,
Дай же веселую руку твою!

Ми побіжим за густими садами
В балки степами процвітаний вечір,
Так, у злотавих вітра літах
Людські мені ти повідала речі.

Я привчався в твоїх голосах
Ранок угадувать, ночі стрічати
І пізнавати, що мислить гроза,
Спалахи тихі зімкнувши мечами.

Мене учила ти читати
По тучах стан тривог твоїх
І слухати в ночі світання,
Як схід здіймається крильми.

І ти вела мене по травах
В здивовану глибінь весни,
По виярках строкату зграю -
Долиною дитинства снів.

Тоді на сонячній підводі
В блиск тáєної далини
Ми другу двигали природу,
Ловили полум’я звізди.

Ми називали перших явищ
Значіння темне на льоту
І в ліс марінь твоїх вступали,
Натягуючи тятиву…

От ми будуєм з тобою мости
І неспокійний майструємо човен
І в очеретяну б’ємся густінь,
В джунглів веселу, незвідану повінь.

Схвильовані, ми відкривали
Країну, бачену вві сні,
Був кожен день новою даллю,
Великим островом – в тобі.

Мене ти кликала, укрита
В зелені шáтра до Дінця,
За співом в південь дивовитий
Шумливим шелестом весла.

І риби зорями плескались,
Кружляли в тихості води,
І бір високими пісками
Спускався в неводи весни.

І, затаївши подих,
Бачити в’яві, вві сні
Першої зірки в задимлених водах
Тремку, поламану світінь.

Мені видавався і миром, і морем
Розсіяний, ранішній блиск на кормі,
І падала зір зачарованих порость,
І горам був даний наказ – говорить!

Вони говорили, і, все відчутніший,
Той говір до мене на хвилі влетів,
Знайомі неначе, та начебто й нижчі
Сьогодні і сад, і дерева, і пліт.