Течія, кіннота, ліс, піски…
Золоті комахи у стовбурі сонячного проміння.

Лінія небокраю скручена у склі
Піщаного вимірювача – хвилини
Сиплються пилом від бігу віків
У безкрай скляного годинника.

Годі вдивлятися у далечінь часу:
Назад, вперед – усе єдино.
Ти тільки тут, сьогодні, тепер.
І час віхолою скручується із центром – у серці.

Якщо відкриються Двері – завмреш:
Східці стерті
Вщент,
нанівець,
на порох,
у прах
Тими, хто перед тобою ступив у безмір.

Все, що жадав – завмре на вустах
Сталактитами крику. Вир
Пітьмою обійме. Цих Шат
Позбутися хіба що янголи в змозі.

На чорно-білому полі життя за шахом мат
Слідкує по дорозі.

………………………………………….

А поки що – сонце сліпить, пече,
Вітер павутиння тріпоче на гілці.
Шерехатого стовбура торкнуся плечем,
Зашморг ріки спливає крицею.

1 жовтня 2000 р. 22:13