Течія, кіннота, ліс, піски… Золоті комахи у стовбурі сонячного проміння. Лінія небокраю скручена у склі Піщаного вимірювача – хвилини Сиплються пилом від бігу віків У безкрай скляного годинника. Годі вдивлятися у далечінь часу: Назад, вперед – усе єдино. Ти тільки тут, сьогодні, тепер. І час віхолою скручується із центром – у серці. Якщо відкриються Двері – завмреш: Східці стерті Вщент, нанівець, на порох, у прах Тими, хто перед тобою ступив у безмір. Все, що жадав – завмре на вустах Сталактитами крику. Вир Пітьмою обійме. Цих Шат Позбутися хіба що янголи в змозі. На чорно-білому полі життя за шахом мат Слідкує по дорозі. …………………………………………. А поки що – сонце сліпить, пече, Вітер павутиння тріпоче на гілці. Шерехатого стовбура торкнуся плечем, Зашморг ріки спливає крицею. 1 жовтня 2000 р. 22:13 |