Мовчить  весна  відбитками  лелек.
Мовчить  собі  сміття  в  іржавих  сотах.
І  ми  затихли.  Ми  розбили  глек.
Побігла  кров  на  землю,  хоч  висмоктуй.
Убитий  час  Тече  із  вишні  клей.
А  глек  лежить.  А  ти  до  біса  гордий.
А  ти  зажив  без  вікон  і  дверей,
Щоб  не  дістали...Але  хто  пригорне?
Ну,  буде  в  неї  тіло,  наче  шовк.
Ну,  раз  на  рік  для  тебе  щось  напише...
Вона  за  тебе  піде.Ну  то  й  що?
Життям  для  тебе  стане...та  не  більше!
Мені  не  заболить  її  фата  .
Убитий  час.  А  я  живу  і  досі.
І  хтось  мені  під  серцем  підроста...
Коли  все  добре  –  з”явиться  на  осінь.
І  сипляться  потерті  імена,
Вони    минали.  Все  ішло,  як  танок.
І  ти  минай.  Та  швидше  вже  минай!
А  я  сама  лелеку  привітаю.
Я  загорнусь  у  затишок  гардин,
Аби  відбути  телефонну  тишу...
Згортає  час  параграфи  годин.
Лежать  уламки.  Клей  тече  із  вишні.