Мовчить весна відбитками лелек. Мовчить собі сміття в іржавих сотах. І ми затихли. Ми розбили глек. Побігла кров на землю, хоч висмоктуй. Убитий час Тече із вишні клей. А глек лежить. А ти до біса гордий. А ти зажив без вікон і дверей, Щоб не дістали...Але хто пригорне? Ну, буде в неї тіло, наче шовк. Ну, раз на рік для тебе щось напише... Вона за тебе піде.Ну то й що? Життям для тебе стане...та не більше! Мені не заболить її фата . Убитий час. А я живу і досі. І хтось мені під серцем підроста... Коли все добре – з”явиться на осінь. І сипляться потерті імена, Вони минали. Все ішло, як танок. І ти минай. Та швидше вже минай! А я сама лелеку привітаю. Я загорнусь у затишок гардин, Аби відбути телефонну тишу... Згортає час параграфи годин. Лежать уламки. Клей тече із вишні. |