привласнюючи поглядом цей світ,
не поспішаючи на той, ледь чутний
плач електрички, втоптаний в майбутнє,
так відчуваєш пальцями цю мить,

мов до платформи біг по кризі грудня —
найтяжча криза за ті кілька літ,
що під душею ковзькіші за лід
і зустрічі, і більшання відсутніх;

а пальці — пальці ніг — натерло в кров,
як вуха натира радійний шляґер,
ні зручности, ні виду — й вся любов,

і так це вправно відтяга увагу,
що усвідомлюєш: твій потяг вже пішов,
в чеканні іншого вбачаючи розвагу