Сборгутече жагуче чорколоде отчаклунь, до бундючка славутечної клуні, під хизтьхащі, хихоча тишком змарну щоколибулонь; як за царя-горіха їли борщовик, не з голоду, а під бовдярну зглоду… Ні - кийцем не всипущі урвища мерщі, як не затямні в долончатах червениць бурштинні опіки навмиста з прозоряна льоду; вщент підземель оговтана у джур занурених породжень бойстрюмчинь, хай, нищу, на цеглині їм пороблено… Ото є істина, а з неї – воля, шляшень, бо жебтя; та, навіть найоздобну щєхочу, під попіл сміху дайночасу, буде здомлено… Не до початку, так, сячас все йшло, запамороть роздмуше захаращу, як зойчевесна - крижу поживну; бо горщить папороть, очиток, череду, на мощу мавп'ячу; агов, дичата шурхана ссавцю: не буде свійська; буйсько вщент розгорне щиросердя попільню, щоб навіть порох мав нагоду на благаний вчинок цю, бо не було, не буде тре, та й, нащо?.. |