Мене чомусь прийняли за фантома,
Без тіла, без душі і без обличчя.
Може сказалась та одвічна втома?
Що автобан закинув на узбіччя?

Та я стараюсь все таки піднятись -
Я вже повзу по тім кюветі вгору,
Хоч гравій так й норовить осипатись
І пальці всі зцарапані до крові.

Таки піднімусь. Стану край дороги
І закричу машинам, що несуться:
« Я ще живий!» і вірить хочу Богу,
Хтось та й зупиниться,
           і двері розпахнуться.

Подивиться, і скаже: «Таки дійсно!
Не манекен, не тип якийсь астральний!»
І мені стане аж від того млісно:
Я - ще живий! І я не віртуальний!!!