Ти знову кинув камінець, мій Вітре,
І чисте озеро безсоння – каламуть.
До рогози
               доходять
                              кола-міти...
Піду по них, у ранок довгий путь.

Старенький гайстер жабеня не зловить,
Плакучим вербам ніде коси мить.
„Слівце оте - на дні - лиш має спокій...” –
Ніч очерет сумливо шелестить.

Нарешті – берег, двір, що завжди скраю.
Пливе над озером індиговий туман...
Тенети розмиру хвоїнами латаю.
Летить Вітрисько...
                           Обвиває стан.