Я це зробив... Я врятував істот, стосовно людства ще інопланетних. Зомліло ревище погаслих дюз ракетних і скулився небес коловорот. І я скарлючивсь, наче ембріон у памороззю вкритому скафандрі: це – кокон мій, це – мій летючій схрон в зірок жалобних зледенілій ватрі. Зустрічний їхній рух ллє синявий потік у заморожених молекул саркофаги в півкроці від зневаги до звитяги сніжинок – атомів сільських доріг. М’якими лапами лапатий снігопад цей крок закінчить в летаргії саду, щоб вперто впертись в атмосфери апарат і уявити себе зорепадом. …Зникає осені геометричне листя, в галактику вмерзає снігової баби клон, а в хаті мружаться з благих ікон, інопланетні ще, істоти променисті.
|