Закручує в спіралі й вкриває мокрим вкотре мене рядном, Затягує все глибше, і слабшає мій голос — коли вже дно?.. Чи я живий, чи мертвий, чи метушня потрібна комусь моя? Німіють запитання в самотності до Бога... Де мій маяк?.. Де я?.. Хто я?.. Колись під вітер шквальний в безмежність хвиль могутніх несло вали, Мене із юнг в матроси у ніч одного шторму перевели, Там екіпаж прозорий махав руками й кликав в свої ряди, І палубу, і землю кидало під ногами на всі лади Туди-сюди... Туди-сюди... Складають криптограми у спалахах неврозів планет парад, Згорів під час пожежі наївної гордині останній грам, Десь на шляху побіжно надійний запобіжник жбурнув в сміття, — І залишився трунок та кулька-подарунок, в ній — дим-життя Від забуття до забуття... З глибин уже не вперше я чую голос неба або мари, Нашіптує цей голос: «Віддай себе у жертву... Помри... Помри...» Та кульку я за нитку розгублено тримаю в легкій руці, Смішний дресирувальник акваріумних рибок і горобців... |