Псується безповітряна погода – дощем метеоритним – до межі: я кидаю метал місяцеходу у рухів карколомних віражі. І промені, і брили, й порошинки, ґрунтовно з ґрунтом створюють заміс, де перетворено думки на вчинки. Думки – мої, а вчинки от – коліс. І поділ цей страшезну має силу: фіксуючи довкілля в стилі „ню”, чи я перетворюсь на вибух пилу, чи стану чистим спалахом вогню? Ні, рано ще!.. На базі є півлітри, в каюті фото доньки на стіні і всесвіт мій - звичайна брила світлу, потрощена об чорний ґрунт пітьми.
|