З небес незакартовано-чужих знімаючи обгортки й оболонки, шурхочучи сузір‘їв целофаном, виймаємо планету загадкову, де сутінки бубнявіють світанком двох синіх сонць… Калейдоскопи мрій занурюються в мушлю атмосфери і діаманти сонць, мов солітери, здіймають самоцвітний буревій по курсу апарата-піонера, який від цього блиску сам не свій. Та скель прозорих кришталеві стелли з його металом починають бій. І блискавки вдаряють в скляні трави. І скалки електричної заграви зриваються зі стебел, скель та вій. Зростає небезпеки магнітуда... Клекоче хрипко плазмою рушій... Пульсації думок, фотонів, крови, плюскочуть в нервах, жилах, наносхемах, а виснажені відстанню світила двовимірно хитають планетарій пласких небес, до трупних плям чужий. ...Хоч відлиск сонць лишається живий в опуклій геометрії земній.
|