1 За ставом - ліс... Тут - хвилями - осмута... День - пекло... А вночі - спогадок рай. Як у світань варив густу отруту Для мавки, перелеснику, згадай! Лиш пригубила пійло... Місяць марю, Підступний карбівничий, красень-маг, Відвар з тройзілля ти назвав ”нектаром”, Від спраги келих різьблений простяг. Укрила плахта з пахощів і звуків… Зів"янув сором, притлумивши страх... В колибу занесли смагляві руки... "До ранку - твій, зелена... Твій я - Стах...". 2 Палюча лава пропікала вени… А ти сміявся... Йшов за живопліт... Вінки плела - з ромашки і марени... Забула всі орелі - з вишень віт. 3 Я бігла – бо зникав ти... Переповзала луки… Я навісніла з горя... Співала - від розпуки… Я роздирала сіті... Ти в Ївги їв книші... „Русалко, досить згадок...”– Шерхочуть комиші.
|