укр       рус
Авторiв: 415, творiв: 44193, mp3: 334  
Архівні розділи: АВТОРИ (Персоналії) |  Дати |  Україномовний текстовий архiв |  Російськомовний текстовий архів |  Золотий поетичний фонд |  Аудiоархiв АП (укр+рос) |  Золотий аудiофонд АП |  Дискографiя АП |  Книги поетiв |  Клуби АП України |  Лiтоб'єднання України |  Лiт. газета ресурсу
пошук
вхiд для авторiв       логін:
пароль:  
Про ресурс poezia.org |  Новини редколегiї ресурсу |  Загальний архiв новин |  Новим авторам |  Редколегiя, контакти |  Потрiбно |  Подяки за допомогу та співробітництво
Пізнавальні та різноманітні корисні розділи: Аналiтика жанру |  Цікаві посилання |  Конкурси (лiтпремiї) |  Фестивалi АП та поезiї |  Літературна періодика |  Книга гостей ресурсу |  Найцiкавiшi проекти |  Афіша концертів (виступів) |  Iронiчнi картинки |  Цікавинки і новини звідусіль |  Кнопки (банери) ресурсу

Роздрукувати матерiал
Опублiковано: 2007.05.12


Валерія Богуславська

Люблю інакших!


ЛЮБЛЮ ІНАКШИХ!
                                         Виктория Шпак, «Двойник сна», Київ, 2005
    Інколи втомлюють чи набридають власна манера й стиль, а за компанію – всі інші, більш-менш схожі на мене, і хочеться заглибитися у щось докорінно відмінне, зовсім інакше, таке, на що сама неспроможна. І під такий настрій дуже доречно потрапляє до рук ця книжка з доволі абстрактним зображенням на обкладинці, яке дійсно чимось нагадує химерний сон або витівки підсвідомості.
    Проте заглиблюючись у вірші, мушу визнати, що вражають вони іншим – баченням наскрізь  – радше не через почуття (хоча й не без того), а за допомогою відточеної логіки, ядної іронічності та жорсткої, контролюючої і застерігаючої від самозаспокоєння та самозамилування самоіронії (перепрошую за накопичення “само”, дозволю собі ще одне визначення – самодостатність). На відміну від мене, ця авторка не манівцями почуттів, інколи настільки заплутаних, що ладна й сама заблукати десь у їхній хащі, а гострим розумом, напряму й набагато швидше дістається мети.
    Вражає точність і вивіреність висновків:
                           А вдохновенье посещает дважды.
                           Да. В полвторого. И потом – к утру.

Або:                    На полфразы вперед – и в сторону!
                           Глядь, успеха краюху и сорвано,
                           глядь,  скелету и крыть уже нечем.
                           Разве только главой Предтечи.
    До того ж висновки добряче присолені та приперчені, інколи й похлипнутися можна від несподівано гострого присмаку:
                           И остановка – лиш уловка,
                           И миг – не вечность, а толчок,
                           И задний ход давать неловко,
                           Как попадаться на крючок.

                           И все бело, и все беззвучно,
                           И все не с нами, не про нас…
                           И, Боже, это просто скучно,
                           Как треп про порчу или сглаз.

Або:                    Вот чем кончаются детские игры.
                           Переиграли – ножом по душам!

Або ще:               как в утешение – признание
                           наоборот,
                           как набегающий, слепящий –
                           до вспышки – мрак,
                           как гений, видящий все чаще,
                           что он дурак.

Іще:                     Сколько услаждали песнопения
                           Слух спокойно спавшего Везувия?
    Авторка нещадна навіть до улюбленого, ба більше – заповітного, якому тим щонайперше не пробачає жодних викривлень або хизування зверхністю:
                           Однообразие рифмовки –
                           Вроде веревки
                           или удавки,
                           или Незримого Ворона Кафки.
                           Но наш-то – велик, могуч,
                           Как пивной или гэкачеповый путч.

Або:                    А королю уже не до ладьи.
                           И он себя легко вверяет пешкам.
                           И балансирует совсем один
                           Меж двух веков. Он голый и безгрешный.

Іще:                     и подтягиваешь бодрым басом
                           в подворотне воющим котам,
                           заплывающим в безумье брассом.

Іще таке:            У подъезда, подняв горделиво свой зад,
                           Серый «ауди» ивам напортил.

    І, нарешті, відкриваєш в авторці всю амплітуду справді поетичної майстерності, вміння бачити, чути, відчувати й відтворювати все це у ваговитому, духмяному слові, і все це, до того ж, по-своєму, у притаманній тільки їй, ніби трохи відстороненій манері:
                           Подбираю Подол незабвенной ментальности…

                           За ними зябко, полоз в полоз
                           ложится занемевший голос.
                           Другой, далекий и дерзнувший
                           Навлечь объем на наши души…
                           ---
                           Словарь сияет светом Иисуса…
                           ---
                           …оставить легкие следы
                           глухой обиды,
                           мои висячие сады
                           Семирамиды…
                           ---
                           Подбирается к заветному кольцу,
                           замирает на секунду необъятную,
                           своему беспечно спящему отцу
                           исполняет тихо фугу непонятную.
                           ---
                           И когда состаришься,
                           вспоминай.
                           И тогда отправишься
                           прямо  в рай.
                           ---
                           Гнездо я так себе совью,
                           гнездо в судьбе.
                           Да я уже его свила –
                           Намыла плес.
                           Затем и нас судьба свела
                           (свела ль – вопрос…)
                           ---
                           Там, на тропинке против двери дома
                           Так буйно одиночество цветет…

                           Я с ним уже давным-давно знакома
                           И от него ношу под сердцем плод.
                           ---
                           Господи, как рано мне могилы
                           Подарили запахи земли…
    А лірику цієї іронічної поетки, що несподівано, за розчахнутою брамою іронічності, відкриває таку глибоку, таку животрепетну душу, хочеться завчити напам’ять і закликати на допомогу у важкі миті власного життя:
                           Шепот. Взрыв.
                           Фонтан. Сияние.
                           Страх. Тревога и сомнение.
                           Наше первое свидание.
                           Наше первое горение.

                           Слабость. Холод.
                           Счастье. Мука.
                           Ожиданье. Безысходность.
                           Наша скорая разлука.
                           Наша медленная повесть.

                           Ветер. Солнце и дорога.
                           Теснота и разобщение.
                           В сумме – много.
                           Очень много.
                           Оттого и нет решения.

Або таке:            Для колодца глубина –
                           Только лишний груз.
                           Не гадаю, чья вина –
                           Просто отвернусь.

                           То-то будет мне беда,
                           Если разлюблю!
                           Без ответа навсегда
                           Узел разрублю…

Або іще:             Я была. Была и растаяла.
                           Растеклась со своими тайнами.
                           Стала другой –
                           брови дугой…

                           Подойди, рассмотрю поближе я.
                           Не свети так, а то не выдержу.
                           Заползу под скамью.
                           Не тронь – убью…
    Книжка весь час спонукає думати, порівнювати, викликає алюзії, а знайоме й, здавалось би, буденне, повертає, показує під іншим кутом зору, і, замість заяложеного «Отряхнуть прах с ног» пропонує свою трактовку: «темно-синее отрепье / сбило с ног», або гірко констатує:
                           Я знаю, что в туннеле времени
                           Для поворота смысла нет,

                           И стилистически неверными
                           Звучат и правда, и ответ.
    До цієї глибокої, парадоксальної, несподіваної книги годилось би поставити епіграфом рядки самої Вікторії Шпак: «Люблю дразнить гармоничную эту природу». “Карти в руки”, – констатую я.

                                        Валерія БОГУСЛАВСЬКА
   



Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.


Концепцiя Микола Кротенко Програмування Tebenko.com |  IT Martynuk.com
2003-2024 © Poezia.ORG

«Поезія та авторська пісня України» — Інтернет-ресурс для тих, хто відчуває внутрішню потребу у власному духовному вдосконаленні