Артур Саймонс Гарячкова кімната і знебарвлене ліжко, і зім’яті спідниці й роман на стільці піврозкрито-закинутий, де бігуді і заколки, крисаня і фарби, і знаки метушні. А люстерко ввібрало обличчя твоє в потаємні глибини глибин, і тепер в повнозначності не віддає відгук слави принадності, й згадки про дні – все спливе в забутті. Напіввдягнена ти і напів – ще вві сні стежиш звабою східних очей недовірливо постать дрімотну мою. У зболілих повіках тебе я ловлю... від неспаних ночей Так ( чи варто жахатись? Чи най постає?) привид спогадів здійме чоло, якщо якось зновА носовичка мала з білих квітів тривожні надії збира – задухмянений Ґеліотроп. Arthur Symons White Heliotrope The feverish room and that white bed, The tumbled skirts upon a chair, The novel flung half-open where Hat, hair-pins, puffs, and paints, are spread; The mirror that has sucked your face Into its secret deep of deeps, And there mystery keeps Forgotten memories of grace; And you, half-dressed and half awake, Your slant eyes strangely watching me, And I, who watch you drowsily, With eyes that, having slept not, ache; This (need one dread? Nay, dare one hope?) Will rise, a ghost of memory, if Ever again my handkerchief Is scented with White Heliotrope. |