ОСІННІЙ РАЙ

Осінній рай.
Вже більш таких не буде.
Старих беріз волосся золоте.

Усе мовчить.
Гелгочуть тільки люде...
І то, коли прислухатись, –
Пусте.

Народний плач від заходу до сходу.
Темніє кров.
Червоний мак зірок
Пророчить завтра сонячну погоду.
Дріма Дніпро.

Душа пульсує музикальним болем,
Минуле бачить: хмари, кораблі…
Русявий прадід засіває поле,
Бабуся йде за ягодами в ліс.

Свистять, як стріли, орди кочівничі.
Дощ. Обнялись метелик і Перун.
І ворони з татарськими обличчями –
Як чорні іскри із боянних струн.

Любили битись предки й святкувати.
На їх кістках тепер осінній рай.
І знала тільки смерть, де їх шукати,
І боса, як лелеки, дітвора.

Я чую все сумним нутром поета.
Я усміхаюсь: золото кругом.
У лісі дятел:
«Де ти? Де ти? Де ти?»
А я в собі.
Ми з бісом чмудим ром.

І нам вже рай.
І більш таких не буде.
Старих беріз волосся золоте.

Усе мовчить.
Гелгочуть тільки люде
І то, коли прислухатись, –
Пусте.