ОСІННІЙ РАЙ Осінній рай. Вже більш таких не буде. Старих беріз волосся золоте. Усе мовчить. Гелгочуть тільки люде... І то, коли прислухатись, – Пусте. Народний плач від заходу до сходу. Темніє кров. Червоний мак зірок Пророчить завтра сонячну погоду. Дріма Дніпро. Душа пульсує музикальним болем, Минуле бачить: хмари, кораблі… Русявий прадід засіває поле, Бабуся йде за ягодами в ліс. Свистять, як стріли, орди кочівничі. Дощ. Обнялись метелик і Перун. І ворони з татарськими обличчями – Як чорні іскри із боянних струн. Любили битись предки й святкувати. На їх кістках тепер осінній рай. І знала тільки смерть, де їх шукати, І боса, як лелеки, дітвора. Я чую все сумним нутром поета. Я усміхаюсь: золото кругом. У лісі дятел: «Де ти? Де ти? Де ти?» А я в собі. Ми з бісом чмудим ром. І нам вже рай. І більш таких не буде. Старих беріз волосся золоте. Усе мовчить. Гелгочуть тільки люде І то, коли прислухатись, – Пусте. |