А ти іди з віршами у народ...
Іди, нечулий, без кінця і краю!
Відлюдник вільний, дармоїд, нероб!
Іди зубожений на віроломний задум.

В народі виплаче вірші твоя душа.
Духа пройме і  явить правду нову.
Ти не барись, берись за лемеша,
твори безсмертне, що зціляє долю.

Ти не   відходь від простоти людської.
Як звуть тебе? Тебе  відрікся світ!
Твоя душа в дорозі до любові.
Твоя душа не знає саг земних.

Тобі життя не ради світла й блуду.
В тобі одному стиснуто весь світ.
Твій храм душі це гріх усього люду,
Живої пісні від тисячоліть.

Тобі не відректи себе за блага.
Ти вже невартий власності гріхів.
Якщо ти є – то є життєва снага
виспівувати  віру у вірші.

Невже лікують тебе психіатри
Від творчості, від слова, від думок?
Невже ти мусиш жити ради правди?
Поетом бути так, як є сам БОГ!

Цей промінь сонця-серця твого роду
З його блаженства вічного життя
йде від землі ліричного народу,
де всім поетам Бог один суддя!