А ти іди з віршами у народ... Іди, нечулий, без кінця і краю! Відлюдник вільний, дармоїд, нероб! Іди зубожений на віроломний задум. В народі виплаче вірші твоя душа. Духа пройме і явить правду нову. Ти не барись, берись за лемеша, твори безсмертне, що зціляє долю. Ти не відходь від простоти людської. Як звуть тебе? Тебе відрікся світ! Твоя душа в дорозі до любові. Твоя душа не знає саг земних. Тобі життя не ради світла й блуду. В тобі одному стиснуто весь світ. Твій храм душі це гріх усього люду, Живої пісні від тисячоліть. Тобі не відректи себе за блага. Ти вже невартий власності гріхів. Якщо ти є – то є життєва снага виспівувати віру у вірші. Невже лікують тебе психіатри Від творчості, від слова, від думок? Невже ти мусиш жити ради правди? Поетом бути так, як є сам БОГ! Цей промінь сонця-серця твого роду З його блаженства вічного життя йде від землі ліричного народу, де всім поетам Бог один суддя!
|