Спраглі слова, у скорботі очі з вогниками сліз. Моя біль поета - диво творить під викрики істин. З блискучих уст його турбує запах нової України. Чорне тавро інквизиції чекає нових посіпак. Пугарів таємно присипали чадним піском. Шалений кліп в очах кодла наймитів-охоронців. Заграви від струсу струмів у міцних жилах прометея-вигнанця, прометея-в'язня. Він ось, як ватра, натомлений в пеклі котлів, горить на крутій скелі, і над ним вибухає тиск, у пекучому казані шкварчить і шумує черево. І над ним угорі тягар людських бельбахів, кісток і трупів після розтинів, затятих від дикої влади Москви, з хрестами ганьби. Оцей лютий одур лежить і досі на плечах народів. У прірві здихає проклята імперія зайд-босяків. І знову безум після свавілля банд в Україні. Вільний політ соколів уяви між люті блискавки. Хвилюють добу некрофіли, гвалтують трупи. Повзуть валуни черепів у вічні мандри огидних поетів, поганьблених шукачів кипучої правди після зашорених кривд. Страшна привид-тиша вилазить з архівів, а в літописах прадавньої доби Русі - павуки. Отрута блюзнірів. На майдані ковалі правди підняли синьо-жовтий прапор визволення. Прапор боротьби в лихоліття руїни і потвор. І фуркає натовп від шалу, трясуть склеп отрути радянської омани та підлости святош. Гострі слова свідомого відчуття зради, і скаженіє розпуста життя в пахучих садах сатрапа. Гіркі листи сатрапу від одинових матерів і вдів. Гнів і грім ревучих майданів біля музею тортур. Огуч сили у безсиллі неосвіченних дикунів при владі.. Немовчазне сконання віри поміж убивств і душ. Я не бачу гордість чесних, одні тихомирні, в пітьмі музею скупих волоцюг наказує сатана. Напружена сила духу сердитих гала-концертів. І репають проламані черепи під картузами. Бліда неміць голосу висмоктує з народу міць. І влучає, точно, встромляє стрілою прямо. Захриплі рвуть на шматки і палять папери. Потворні роти і замулені очі постали перед напівмертвим тілом вождя-палача. Несмиренна луна бенкету крові і сваволі. Просмалені тютюном окови у казематі. Туго стиснуте серце у палача перед помостом. Замовлені страти за підписом прихвостнів, за нову жагу встромити ніж у серце скажених злодіїв в законі. Безумна помста жахів, нечувана досі сурма, Чується клятва злодіям-катам з уламками доброї душі великого народу. Пряме прокляття, - цей ситий каламар сатрапу дарує добру рожеволику коханку. За вибриками в ярмах безсловесного радника розпарена гіркота в одурених горлянках. Це помста іржавих джерел, овіяних надій на волю. Буремна схизма кульгавого в лабіринтах вічного в'язня палаців з дрібним сумлінням. Золоті слова суворої тьми, одинокого жаху, Повзучого страху в живому пеклі світлого сузір'я. Знесилення нервів нічних циферблатів, від грюкоту курантів, залізних грат тюрми. Голод бездомних, уламки хрещених в Україні, простори замордованих і світи обікрадених, затяжною істерією шобла олігархів-крадіїв. Світлі пломені пам'яті з пустих зіниць, героїчної тисячі захисників стократні. Криваві сліди тортур після огрядних ідилій. Рипіння підлоги від себе і до цілого народу. Внутрішній виднокол собору в червнцях. Власне осяяння у собі. Добро волі у німбі. Безтям моєї журби, коли читаю історію звикання до кайданів у ярмі імперії Москви. Брама смерті перед нами. Тепер чад Донбасу. Але ми - живі і здорові, хоча й бідні після трощі. Ми - вільні привиди. І ми - ще люті химери. Дуже швидко стече з пера брудна кров поетів-рабів, поетів з ножами у серці. Гул нерухомого майдану. Чути перекати колючих дротів Чути важкі думи серапіонів народу. Гуртуються сотні крилатих месників. Будуються гуртом, кружляють толокою. Злітають прокляті слова і чути вітер заковпачених гнобителів України. У нас - все у війнах, своє лихо і свій голод. У нас - свої біди, страждання, аварії, і бідування людей після катастрофи. Самотрата минулого - не вихід. Берись за самого себе тепер. Якщо - ні, тоді скоро вороги візьмуться за тебе самого. Надлам гніву німої голоти. Не чекайте небесної мани після розстрілу Небесної Сотні. Важке, але невпинне оживання перерозтерзаної України. Стався надлом самомужності в боротьбі за Україну з крутієм із офшором. Ми - вистоємо, таке наше кредо. Наш задревшаний, могутній Славутич ще живіше потече у великий народ з надією на мир.
|