Давай-но ми помовчимо з тобою
У благосній оцій вечірній тиші.
Усе довкола в дивному спокої.
Лиш місяць у липневе небо вийшов.

Й птахи замовкли, наче заніміли,
І навіть вітерець приліг спочити.
Іще довкола після спеки милі
Шалено пахнуть різнобарвні квіти.

Блакить у небі поступово гасне
І наступає час ультрамарину,
Бо сонечко уже сховалось ясне,
А зірочки прийшли йому на зміну.

Не будем руйнувать словами тишу.
Слова — для почуттів в часи розлуки.
А ми разом в цей літній вечір втішний.
Й про почуття усе розкажуть руки.