Давай-но ми помовчимо з тобою У благосній оцій вечірній тиші. Усе довкола в дивному спокої. Лиш місяць у липневе небо вийшов. Й птахи замовкли, наче заніміли, І навіть вітерець приліг спочити. Іще довкола після спеки милі Шалено пахнуть різнобарвні квіти. Блакить у небі поступово гасне І наступає час ультрамарину, Бо сонечко уже сховалось ясне, А зірочки прийшли йому на зміну. Не будем руйнувать словами тишу. Слова — для почуттів в часи розлуки. А ми разом в цей літній вечір втішний. Й про почуття усе розкажуть руки.
|