Учитель історії пише крейдою на дошці «вияви духу».
Все біло-біло, хочеш, ну-мо, із віків вибери, хто ваш герой.
Од, чого доброго, чорна кішка пробігла дорогу щодуху.
Часто сердечний і густо можливий, хоч розірвися. Агойя. Ой!

Сердце ліцею  - Первозванний  учитель. Резонно створив наш час.
Ви присядьте,  тут, діло обдумаємо, а тут  улетів, як наввипередки.
Неминуче стало, бо мудрий учитель  діло точить, а ти хоч лусни з очей.
У нас через край роботи, а ти хоч на край світу за нову освіту по світу.

І кому ще хочеться їздити за другою силою на прийом наймудріших!
Аж, це діти, хто як уміє і, хто як знає, - а він увесь  страх на себе бере.
Його сили будують  в дитинстві, а тепер, -  цур їм та й пек. Сумуй братство.
Він то вишмигне на марші, то флешмоб посіває довкола дітей.

Перший учитель  створив і утримував 30 років синьоокий  ліцей.
Тепер його  погляд  виглядає на сходах? А хто ж дітей вивів у люди?
Що й казати, і що тут попишеш, язика не ковтнеш. Маків цвіт наш цвіте.
Звісно, язик не прикусиш,  первозванний учитель  по над усе жив, як опечений .