Учитель історії пише крейдою на дошці «вияви духу». Все біло-біло, хочеш, ну-мо, із віків вибери, хто ваш герой. Од, чого доброго, чорна кішка пробігла дорогу щодуху. Часто сердечний і густо можливий, хоч розірвися. Агойя. Ой! Сердце ліцею - Первозванний учитель. Резонно створив наш час. Ви присядьте, тут, діло обдумаємо, а тут улетів, як наввипередки. Неминуче стало, бо мудрий учитель діло точить, а ти хоч лусни з очей. У нас через край роботи, а ти хоч на край світу за нову освіту по світу. І кому ще хочеться їздити за другою силою на прийом наймудріших! Аж, це діти, хто як уміє і, хто як знає, - а він увесь страх на себе бере. Його сили будують в дитинстві, а тепер, - цур їм та й пек. Сумуй братство. Він то вишмигне на марші, то флешмоб посіває довкола дітей. Перший учитель створив і утримував 30 років синьоокий ліцей. Тепер його погляд виглядає на сходах? А хто ж дітей вивів у люди? Що й казати, і що тут попишеш, язика не ковтнеш. Маків цвіт наш цвіте. Звісно, язик не прикусиш, первозванний учитель по над усе жив, як опечений .
|