Мері Морозова ***Пані У адже, тепер ви мене любите чи не так? п’єте зі мною на брудершафт чай, міцний як коньяк ділите мене як зошит в клітинку і граєте в хрестики-нолики говорите пошепки ходите тихо напшпиньки не треба соромитись все ж таки ми однолітки. тим більше ім’я моє буде ідеєю вашою шкода, що коли ви навчались у школі мою мову ви звали вражою бо нею тоді розмовляли тільки депутати і селюки тепер ви усі перейшли на неї шоб писати мені рядки, заримувавши із словом єдина ім’я моє. то чому за такої святої любові і сили ви приносили квіти, немов на могилу, мені квіти приносили, як на могилу, і їхали на чужину. але і там ви казали про мене слова любові і заклики. пророків своїх як і власну землю легше любити здалеку співаючи пісню про млин і села. ви питаєте що ж я така невесела тому, що степи мої й сине небо ви любите (як і мене) про себе. і поле неоране і спущені прапори опісля війни і чого іще завгодно двомовну забуту всіма уже абсолютно не модну таку як у вашім далекім дитинстві з якого стирчить стерня чи будете ви такою мене любити? ведь если нет – то вряд ли когда-нибудь вы вообще любили меня.
|
2019 © Мері Морозова |