Біля грудневого перону
Стоїть вже потяг новорічний.
За ним — заповнені вагони
Ущерть уже товаром звичним.

Там є здобутки наші й втрати,
Проблеми, зради і тривоги,
Все те, що ми змогли зібрати,
Пройшовши цю річну дорогу.

Один неповний ще, до речі.
В вагон цей люди щось доносять...
Ще й в машиніста, як предтечу,
Благально щось тихенько просять.

Одні щось просять повернути
Те, що в вагони повкидали.
А інші, що вони забули
І щось у них ще не доклали...

Докласти можеш ще, козаче,
Мабуть, здається так мені,
А от забрати вже, одначе,
Нізащо ти не зможеш, ні.