Біля грудневого перону Стоїть вже потяг новорічний. За ним — заповнені вагони Ущерть уже товаром звичним. Там є здобутки наші й втрати, Проблеми, зради і тривоги, Все те, що ми змогли зібрати, Пройшовши цю річну дорогу. Один неповний ще, до речі. В вагон цей люди щось доносять... Ще й в машиніста, як предтечу, Благально щось тихенько просять. Одні щось просять повернути Те, що в вагони повкидали. А інші, що вони забули І щось у них ще не доклали... Докласти можеш ще, козаче, Мабуть, здається так мені, А от забрати вже, одначе, Нізащо ти не зможеш, ні.
|