Десь остигають
                      попільні світила…
Десь майбуття зникає таїна…  

Вогонь і час –
                    одна й та сама сила,
що всесвіт цей
                     випалює до дна,
а плоть людську
                       до генів динозаврів.
А гени ящерів –
                       до квантів, бран і струн…
Горять сонця
                   на куполах у лаврі,
димлять лампадки
біля чорних трун,
і меншає
            речовини у світі,
і часу меншає:
                    з епох – до миті,
в яку і математик,
                          і фанатик,
відкинуть врешті смерті маячню
не в поклонінні
                      попелу галактик,
а в естафеті їхнього
                            вогню.